оповідач[опові́да́ч]

опові́д а ч - і дач а , ч. 1》 Той, хто оповідає що-небудь, розповідає про щось. || Той, хто вміє гарно, майстерно розповідати що-небудь. || Письменник, який володіє мистецтвом викладу. || Артист або учасник художньої самодіяльності, що виступає перед глядачами з читанням оповідань. || Традиційна назва народних поетів-імпровізаторів. 2》 Той, хто оповідає казки, анекдоти та інші фольклорні твори.

ОПОВІ́ДА́Ч, і́дача́, ч. 1 . Той, хто оповідає що-небудь, розповідає про щось. Оповідач вів себе нахабно, не турбуючись, що його іноді слухають люди, які не співчувають йому (В. Гжицький); Оповідач розгортав картину нічного бою в Бродах. Він говорив про жаскі речі спокійно-спокійно, ніби про оранку на зяб, але саме тому його оповідання й було цікавим, епічним... (І. Багряний); Не приймаючи руки з доньчиного плеча, розповідав про Гальшку – княжну Острозьку, як її викрадали із замка, як вона втікала, як потім посадили в кам'яну вежу. Ця оповідь була довга, присолоджена вигадками й емоціями оповідача (Б. Харчук); // Той, хто вміє гарно, майстерно розповідати що-небудь. Він розказував їх [народні анекдоти] чудовою українською мовою, плавкою, повною квіток поезії, чому позавидував би найкращий оповідач (І. Нечуй-Левицький); За спогадами сучасників, автор “Енеїди” був живою, дотепною людиною,…