опікун[опіку́н]

опіку́н - а , ч. 1》 Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось. || Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін. 2》 юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач. ).

ОПІКУ́Н, а́, ч. 1 . Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось. Думав [Дмитро] про батька і .. відчував, як той дорогий образ опікуна, оборонця, добродійного генія родини міниться (М. Грушевський); – Марусю, – припинив її .. за лікоть парубок. – .. Ти не виривайся вперед... – О! І ти вже, як мама! от мені лихо з тими опікунами!.. (Г. Хоткевич); // Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін. – Що ти мені мораль читаєш? – спалахнувши, вигукує Маковей. – Завзялися, опікуни! І ти цієї, і Хома цієї, і всі цієї!.. Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже не малий, розумію дещо! (О. Гончар); Запитання художника його [Городовського] просто обурило. Яке йому діло? Теж опікун знайшовся (В. Підмогильний). 2. юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач.). [Писар:] Кажете, се вашої дочки материзнина, над дочкою є опікуни, вони не позволять ґру…