оракул[ора́кул]

ОРА́КУЛ, а, ч. 1. У стародавніх греків, римлян та деяких народів Сходу – пророцтво, що нібито йшло від богів і витлумачувалося жерцями; // Божество, що пророкувало, а також жрець, який це пророцтво витлумачував. Незабаром ми Асклепіненією побуваємо в Дельфах. Хочу запитати оракула про свою долю (О. Бердник); // Місце, храм, де давалися ці пророцтва. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя (з наук. літ.). 2. перен. Особа, висловлювання якої визнаються незаперечною істиною. Як вони сіли на канапі, поруч з хазяйкою, в залі разом стишилось, неначе всі готувались слухать якогось оракула (І. Нечуй-Левицький); – Ваша величність, – гудів венеціанець, – я посланий до вас славетним і можновладним королем усіх поетів, володарем золотого й діамантового пера сеньйором П'єтро Аретіно, званим оракулом істини й секретарем світу (П. Загребельний). 3. заст. Ворожильна книга. [Лука:] Та ти справжній філософ, Харитоне. [Ганджа:] Таке й скажеш, праотче. Читав колись оракула, сонник Мартина Задеки... (Ю. Мокрієв).