отакий[отаки́й]

ОТАКИ́Й, а́, е́, займ., розм. 1. вказ. Ось такий; уживається при узагальненому вказуванні на якості, властивості і т. ін. того, про кого або про що йде мова. І ці недоговорені фрази, і сховані погляди недовірчивості [недовір'я], і ці вічні, вічні, вічні підозріння – о Боже! .. Ліпше відразу гострий ніж у серце, ніж отаке життя (Г. Хоткевич); Лице зморщене, сині губи, сухі руки, сивий волос – отака баба (В. Стефаник); Зоряна місячна ніч. Мчить поїзд. В розчинених вікнах вагонів – силуети пасажирів: не спиться їм в отаку ніч (А. Головко); // Уживається у значенні схожий, подібний. – Дивися, дитино, оце козаки (Ніби мені каже [козак]), на всій Україні Високі могили. Дивися, дитино, Усі ті могили, усі отакі (Т. Шевченко); – Ох, мамо, купи мені отаку хустку! Ох, от цю! Цю! Цю рябеньку, славненьку! (Марко Вовчок); – Чи чув ти, як гарно між вербами співав соловейко? Отакий голос був в неї (І. Нечуй-Левицький); // Уживається як співвідносне слово в складнопідрядному реченні. Чи коли й був отакий наїзд у Щербанівці, як під оцей ярмарок (А. Головко); – Отака я господиня, що й про гостю не подбала (Григорій Тютюнник); // Уживається як узагальнююче слово, що передує якомусь повідомленню. Отакі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки (прислів'я); Там могили з буйним вітром В степу розмовляють, Розмовляють сумуючи, Отака їх мова: – Було колись – минулося, Не вернеться знову (Т. Шевченко); // Уживається при вказуванні на певне число, кількість, розмір без точного його визначення. Отака ловись! Хоч дрібна, але свіжа (прислів'я); Прийшла з РВК до сільради оповістка, що в неділю отакого числа в селі Щербанівці виїзна сесія губсуду буде розглядати справу “Матюшиної банди” (А. Головко); // у знач. виг. отако́ї. Уживається при вираженні здивування, незадоволення чим-небудь і т. ін. – Мироне, вставай вечеряти! – Я не хочу, – озвався той з-під сіряка й закашлявсь. – Отакої! Вставай – вареники гарячі (А. Головко); – Куди ж писати? – Отакої! Не знає куди!.. Адреса відома (О. Гончар). 2. вказ. Уживається перед іменниками у знач. великий, дуже великий (часто супроводжується жестом, що вказує на величину, розмір). – Отакий бузівок, а грається з пісочком! – докірливо казав батько (І. Багмут); – Ноги порепалися. Кривавицею зашерхли. Отака борода (С. Журахович). 3. у знач. ім. отаке́, ко́го, с. Те, що привертає до себе увагу своєю незвичайністю, викликає здивування, обурення тощо. – А що ж мати?.. – Потім уже я почула, що проміняв її пан другому за собаку. Отаке з людьми робили! (Панас Мирний); – І ти скажи. Отаке зчинилось було, а ми собі в казармі, як на хуторі, ні сном ні духом, – хропимо (А. Головко); – Ні, ти звільни мене від завгоспа, бо не видержу я: печінка розірветься, на отаке дивлячись (Григорій Тютюнник); // у сполуч. з част. то. Уживається в підсумковому повідомленні про що-небудь дуже важливе, незвичайне. – Отаке-то вчинилося! Недаром сонце всі оці дні такі стовпи ставило, – мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи (Панас Мирний); – Кошовий піде з одною половиною [козаків] за татарами, а друга половина хай обере собі наказного отамана, от хоч, приміром, полковника Бульбу Тараса .. Отаке-то (О. Довженко). Таки́м (отаки́м, пе́вним) чи́ном див. чин. ○ (1) Отаке́ й отаке́ (таке́), у знач. част. – уживається як узагальнена формула переказу замість конкретного викладу чого-небудь. – Свириде-голубе! .. лети за дідом... Скажи йому: нещастя отаке й таке! (Панас Мирний).