паж

ПАЖ, а, ч. 1. У середні віки – хлопчик, юнак дворянського роду, який перебував при знатній особі (феодалі, королі і т. ін.) й виконував певні обов'язки. Був син-одиначок, мале пахоля, тепер він за пажа в дворі в короля (Леся Українка); Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі (Ю. Яновський); // перен., ірон. Про чоловіка, який віддано, прислужливо упадає коло жінки. * У порівн. Він [граф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а підмальована кокотка. Що ж, він і при ній ладен стояти вірним пажем (М. Стельмах). 2. У старій Росії і західноєвропейських країнах до початку XIX століття – нижча придворна посада, а також особа на цій посаді. Паж вніс срібний кухоль холодної води. Наполеон з насолодою напився, відмовившись од вечері, і ліг спати (П. Кочура). 3. У царській Росії – вихованець пажеського корпусу. Пажі після закінчення Пажеського корпусу отримували перші офіцерські звання (з публіц. літ.).