панський[па́нський]

ПА́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до пан, па́ні 1, 2. Віковічна боротьба двох станів, панського й мужичого, .. ніколи не кінчалась (М. Коцюбинський); // Належний панові, пані. І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий – На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі (Т. Шевченко); – Самі зібралися, щоб у жнива бастувати. То мені треба було побігти в панський двір скликати челядь та й тих, які в лісі працюють (М. Стельмах); // Власт. панові, пані. Життя Мар'їне, як на долоні, стояло перед нею, гірке та непривітне, зламане панськими вчинками (Панас Мирний); Мені здається, чи не походить ся думка про “дві правди” ще й від панського страху перед освіченим мужиком (Леся Українка); // Признач. для пана, пані, розрахований на пана, пані. Ще до обіда [обіду], перед панським другим сніданком, панна Юзя пробігла мазурковим кроком по довгій жовтенькій, мов золотій, стежці до альтанки (Леся Українка); І піп з хрестом в руці давав нам ніж у руки і за об'їдки з панського стола на брата брата слав під молитовні звуки, й морями наша кров в сліпій борні текла (В. Сосюра); // Такий, як у пана, пані. Старі ворота поламав Чіпка, а приробив дощані, панські (Панас Мирний); – Ходіть допоможете його [пацю] злапати. Нинька мусимо мати вечерю не хлопську, а панську (Григорій Тютюнник); // перен., ірон., зневажл. Благородний, делікатний і т. ін. Вигнав надвір квочку з курчатами і прищикнув одно дверима так, що воно запищало, як навіжене. – Яке панське! – лаяв його Йонька, всідаючись під хатою клепати коси (Григорій Тютюнник).