пан[па́н]

I -а, ч. У давньогрецькій міфології – бог лісів; пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів; у римській міфології – Фавн. II -а, ч. 1》 Поміщик у старих Польщі, Литві, дореволюційних Україні та Білорусі. || перен. , ірон. , зневажл. Людина, яка вирізняється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, підкреслено витонченими манерами і т. ін. 2》 Той, хто мав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції. || Той, хто має владу над іншими; володар, хазяїн. 3》 В Україні та деяких інших країнах – ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі. || У сучасній дійсності – ввічлива форма згадування або звертання. Пан посол . Пан міністр . || ірон. Особа, яка не користується в кого-небудь повагою або викликає презирство своєю поведінкою. || Звичайно зі словом-прикладкою – шаноблива…

ПАН, а, ч. 1. іст. Поміщик у старій Польщі, Литві, Україні і Білорусії. Пани не знали, що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний); Проти поїзда їхав другий такий самий довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з нудьги так само, од сусіда до сусіда (І. Нечуй-Левицький); Поспільству співав він [кобзар] про сувору селянську долю, про панів-орендарів, про важку панщину (З. Тулуб); * У порівн. – Мовчить!.. Та він мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі топче..; поводиться, як той пан з підданками! (Марко Вовчок); М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який – лежить... (Л. Глібов); // перен., ірон., зневажл. Людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. – Буди вже своїх панів, – наказав Йонька [матері]. – А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму. Уже он прийшов Гаврило, пора…