перекушувати[переку́шувати]

ПЕРЕКУ́ШУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., що. 1. Кусаючи, розділяти на дві частини. В темних корчах, у лісочку, навзнак лежала Срібнарчучка; перекушувала й випльовувала стебельця фої [хвої] (Г. Хоткевич); Обходився [Валентин] без інструмента, здавалось би необхідного, – загинав, що треба, руками, перекушував зубами, шліфував об штани (О. Гончар); [Василь:] Домахо! Бачиш оцю соломинку? От взяв у зуби, перекусив надвоє... Отак і ми тепер з тобою!.. (М. Кропивницький); Дмитро зірвав суху жилаву стеблину, перекусив міцними зубами (М. Стельмах); // Прокушувати наскрізь. Він [собака] зовсім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло (М. Коцюбинський). 2. розм. Швидко та легко поїсти чого-небудь. За селянським звичаєм він на літо знову склав кількадесять карбованців, а сам жив просто, випивав уранці дві склянки молока, обідав у нархарчі й увечері перекушував там само без великих розкошів (В. Підмогильний). ПЕРЕКУ́ШУВАТИ², ую, уєш, недок., ПЕРЕКУСИ́ТИ, ушу, у́сиш, док., розм., що, чого і без дод. Їсти нашвидкуруч, небагато. Токарі не ходили іноді й на обід. Тут, у цеху, й перекушували, як на жнивах (П. Автомонов); Перекусить би чого. Вломив [Кирило] хліба – чого ж би до хліба? (А. Тесленко); Василько подався в село до Струка, а вуйко Баклай зайшов до хати щось перекусити (А. Турчинська).