поберегти[поберегти́]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., кого, що. 1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (І. Микитенко). 2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (А. Хорунжий); З Тодорчиного язика просилося розпитати про нову жінку, але поберегла Григора (Б. Харчук); Пізно ввечері з кількома підводами вирушила на Кубань і я. Мені хочеться знайти брата і поберегти батька (В. Лихоносов). (1) Поберегти́ себе́ – те саме, що поберегти́ся 1. [Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб'язку (М. Кропивницький).
«поберегти» засвідчено в словнику Б. Грінченка (1907). Це один із найповніших домодерних реєстрів української лексики.
Морфологія
дієслово · 16 форм · VESUM
Інфінітив: поберегти́
| Особа | Однина | Множина |
|---|---|---|
| 1 особа | побережу́ | побережемо́ / побереже́м |
| 2 особа | побереже́ш | побережете́ |
| 3 особа | побереже́ | побережу́ть |
Літературні засвідчення
Професор Литвинов гаряче шепотів про те, щоб він пожалів себе, що все одно нічого з того не буде, що всі, за кого він так страждає, напевно давно його зрадили, що ліпше поберегти свою молодість і своє життя — розколотись...
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: e2u.org.ua (Rysin, Starko et al.)