повага[пова́га]

пова́га -и, ж. 1》 Почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось. || Вияв цього почуття. || діал. Авторитет. Засвідчувати повагу . З [вел и кою (вис о кою і т. ін.)] пов а гою — уживається як ввічлива формула наприкінці листа до кого-небудь. 2》 рідко . Солідність, серйозність. || у знач. присл. пов а гою. Те саме, що повагом . 3》 діал. Рішучість. 4》 діал. Спокій. З пов а гою — а) шанобливо; б) поважно; в) повільно, не поспішаючи.

ПОВА́ГА, и, ж. 1 . Почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїх-небудь заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось. З радості стара як оп'яніла. Їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Панас Мирний); Як чоловік і ремісник, він мав велику повагу не тільки в своїм селі, але й широко в окрузі (І. Франко); Мене захопило Кайтове геройство, я проймаюсь до нього ще більшою повагою (П. Колесник); В батальйоні позаочі Кармазина частіше величали просто Іваном Антоновичем, може, з поваги до його педагогічного минулого (О. Гончар); // Вияв цього почуття. Кожне слово, що говорив я вам, я говорив з найбільшою повагою (О. Кобилянська); Кожен рух його був сповнений поваги (М. Рильський); // діал. Авторитет. За той час він .. привик глядіти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його ділах (І. Франко). 2. рідко…