повчитися[повчи́тися]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ПОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док. 1. Навчатися, здобувати освіту якийсь час. – Я так думаю з собою зробити: повчуся ще років зо два, та й у народні вчителі на село (М. Коцюбинський); – Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зіньків, повчись іще там (Остап Вишня); Він же потім умовив і мого батька дати мені змогу повчитися в Академії, мовляв, настають такі часи, що на вищі уряди тепер без науки не пробитися (Ю. Мушкетик). 2. Вчитися чого-небудь, переймати досвід, уміння, манери і т. ін. якийсь час. Він хотів собі конче роздобути скрипку, повчитися на ній грати, щоб, доглядаючи іноді худобу чи вівці верхами, не було так тужно і сумно на самоті (О. Кобилянська); А якщо в нас неладно щось або чогось немає, то й ми охоче повчимось у тих, хто діло знає (Н. Забіла).
«повчитися» засвідчено в словнику Б. Грінченка (1907). Це один із найповніших домодерних реєстрів української лексики.
Морфологія
дієслово · 26 форм · VESUM
Інфінітив: повчи́тися / повчи́тись
| Особа | Однина | Множина |
|---|---|---|
| 1 особа | повчу́сь / повчу́ся | повчимо́сь / повчимо́ся / повчи́мся |
| 2 особа | повчи́шся | повчите́сь / повчите́ся |
| 3 особа | повчи́ться | повча́ться |
Літературні засвідчення
Чому ми повинні перед нею лицемірити? Аннушка приходить до нас учитися чи розвідувати, ми її не питаємо: про це питати не можна, бо це запитання безглузде і тому, що ми її любимо, і тому, що в нас є чому повчитися.
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: e2u.org.ua (Rysin, Starko et al.)