погрозити[погрози́ти]

(докон. до погрожувати / див. погрожувати) погро́жувати -ую, -уєш, недок. , погроз и ти, -грож у , -гроз и ш, док. 1》 Попереджати з погрозою про покарання; грозити покаранням. || Робити загрозливий жест. 2》 тільки недок. Містити, крити в собі яку-небудь небезпеку, загрозу. || Бути неминучим, невідворотним для кого-небудь. 3》 тільки недок. , перен. Лякати своєю близькістю, можливістю здійснення. || Залякувати чим-небудь.

(докон. до погрожувати / див. погрожувати) ПОГРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, і розм. ПОГРОЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГРОЗИ́ТИ, грожу́, грози́ш, док., кому із інфін. 1 . Попереджати з погрозою про покарання; грозити покаранням. Непийвода більше за всіх лютував і погрожував послати на шибеницю всю варту, котра дала змогу єзуїтові отруїтися (Н. Рибак); [Бабич:] Ти йому погрози, що підеш до суду на скаргу (І. Франко); // Робити загрозливий жест. Юрко обходить гарбу навкруги, погрожує батогом услід дівчині (С. Журахович); – За той час бавтеся добре та й не вганяйте дуже за дівчатами, – сказала [Краньцовська] й погрозила йому пальцем (Л. Мартович); Вона погрозила комусь кулаком за вікно (Ю. Бедзик). 2. перен. Виклика́ти в кого-небудь почуття занепокоєння, тривоги, повідомляючи щось. – Посади .. не були розподілені .. Тоді, погрозивши зірвати сойм, ми роз'їхалися по домах (З. Тулуб). 3. перен. Виклика́ти почуття страху, переляку; страхати, лякати, залякувати чим-небудь. Римський імператор боявся посилення Росії і погрожував Богданові Хмельницькому походом на Україну (О. Довженко); Дарма палій війни нагострює сокиру і атомом своїм погрожує дарма (І. Гончаренко). 4. перен., тільки недок., рідко. Містити, таїти в собі яку-небудь небезпеку, загрозу; загрожувати. Через отой поганий, бензином заправлений сліпак [каганець], що .. погрожував вибухнути, я найбільше ремствував на матір (М. Стельмах); // Бути неминучим, невідворотним для кого-небудь. – Невже мені зовсім не погрожує небезпека в цих .. околицях? (Олесь Досвітній).