пожартувати[пожартува́ти]

пожартува́ти - у ю, - у єш, док. 1》 Сказати що-небудь дотепне, смішне або зробити щось задля жарту; покепкувати. || з кого – чого , рідко над ким – чим . Поставити кого-небудь задля жарту в смішне становище; посміятися з когось. 2》 Жартувати якийсь час. || Жартуючи, залицятися до кого-небудь якийсь час.

ПОЖАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. з ким, до кого і без дод. Сказати або зробити що-небудь заради сміху, забави; пошуткувати. Та й дівчина ж була [Олеся]! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує (Марко Вовчок); [Гостомисл:] Гаразд, хлоп'ята! От люблю таких! А чи не з вас котрий пожартував Сю ніч у мене в замку? (І. Франко); Дмитро хотів пожартувати з ним, насунути картуз на очі, але дитя відступило від нього (М. Стельмах); – Загоїться, поки весілля скоїться, – пожартував він. – Полеж з тиждень і забудеш, що впав (З. Тулуб); // з кого – чого, рідко над ким – чим. Поставити кого-небудь задля жарту в смішне становище; посміятися з когось. [Сабіна:] Тепер я тямлю, що не мені, затоптаній ганчірці, гостей шляхетних пристоїть [належить] вітати. Мій пан хотів собі пожартувать з рабині (Леся Українка); Не втримавсь [Артем], щоб не пожартувати з брата:…