пожовклий[пожо́вклий]

пожо́вклий -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до пожовкнути . || у знач. прикм. Пожовкле листя .

ПОЖО́ВКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до пожо́вкнути. Одно вузеньке віконце .. заліплене було пожовклим від сонця і дощу папером (І. Франко); Розчепіреними пальцями лівої руки чесав [професор] білу бороду, трохи пожовклу від старості й тютюну (Л. Дмитерко); Ну й бідова та Варка! Тоненька, пожовкла від пропасниці, а метка, мов козеня (М. Олійник); // у знач. прикм. На возі лежали перев'язані соломою серпи, торба з хлібом та загорнутими в зелений лопух п'ятьма кусочками пожовклого сала, що лишилось від великодня (А. Іщук); Ольга .. далі ріже серпом пожовкле жито (А. Хижняк); Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Т. Шевченко); Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими білками і намагався вдихнути повітря (Мирослав Ірчан).