позіхати[позіха́ти]

позіха́ти - а ю, - а єш, недок. 1》 Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (за бажання спати, за втоми і т. ін.). || рідко . Те саме, що зітхати 1). 2》 чим і без додатка , перен. Бути розкритим, показувати, виявляти глибочінь, провалля; зяяти (про отвір, печеру, рану і т. ін.). || чим . Обдавати чим-небудь. 3》 на що , перен. Те саме, що зазіхати . 4》 перен. Дути злегка або час від часу; повівати (про вітер).

ПОЗІХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1 . Мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.). – Стоїть [Копронідос] та позіхає ще й рота не затуляє долонею (І. Нечуй-Левицький); Позіхають [семінаристи], базікають про те, про се, а спати не йдуть (С. Васильченко); Каминецький сідає на колоду, обхопивши коліна. Позіхає раз по раз (Ірина Вільде); // рідко. Те саме, що зітха́ти 1. Сидить козак на могилі, думає-гадає, А як гляне на Вкраїну – тяжко позіхає (з народної пісні); * Образно. Рано-вранці, ще й ранесенько, коли в селі позіхає ледащий туман, на лужок із полотном на плечі приходить господиня (М. Стельмах); * У порівн. Старшина майже не почуває болю. Йому тільки дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар). 2. чим і без дод., перен. Бути розкритим, показувати, виявляти глибочінь, провалля; зяяти (про от…