помовчати[помо́вчати]

(докон. до помовчувати / див. помовчувати) помо́вчувати і рідко пом о вкувати, -ую, -уєш, недок. , розм. , помовч а ти, -ч у , -ч и ш, док. 1》 Мовчати, ухиляючись, утримуючись від розмов. || Не видавати звуків, не порушувати тиші. 2》 тільки недок. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. 3》 тільки док. Мовчати якийсь час.

(докон. до помовчувати / див. помовчувати) ПОМО́ВЧУВАТИ і рідко ПОМО́ВКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., ПОМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док. 1 . Мовчати, ухиляючись, утримуючись від розмов. Тропінін, як завжди, скромний, помовчував собі, а пан бундючився і пишався ще дужче (О. Іваненко); При батькові він [Михась] – помовкує, бо хлопцеві від нього і так попадає за язик (С. Чорнобривець); – Я вам багато чого хотів сказати. Але ви людина противна, колюча, як йорж, .. тому я помовчу (О. Довженко); // Не видавати звуків, не порушувати тиші. Уже м'яко вгинається луг, зметнувши вгору фонтани чорнозему, уже благенький дерев'яний місток злякано згорбатився і не знає, де заховатися, а самохідка ще помовкує (М. Стельмах). 2. тільки недок. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. Плачинда дотримав свого слова: ніде не жалівся, помовчували деякий час про свою пригоду і чумаки (М. Стельмах). 3. тільки док. Мовчати якийсь час. – Ну, чого ти плачеш? – знов почала Настя, помовчавши трохи (Леся Українка); Генерал Глазунов якусь мить помовчав (О. Довженко).