пообіцяти[пообіця́ти]

пообіця́ти - я ю, - я єш, док. , перех. , з інфін. або спол. що і без додатка . Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь. || Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось. || Висловити погрозу.

ПООБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що, з інфін. або спол. що і без дод. Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь. Пообіцяти одному, а дати другому – це не личить (Панас Мирний); Нарешті Катруся якось втихомирилася та й пообіцяла прийти на вечорниці (Н. Кобринська); Дідусь пообіцяв мені, що візьме з собою в ліс по тички (М. Томчаній); Бенедикт пообіцяв двадцять гривень тому, хто знайде або викаже Людомира (А. Хижняк); // Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось. – Від чого помер мій тато? – поцікавився Геннадій. – Зараз проясниться! – пообіцяла жінка неприязно (І. Волошин); – А я, може, їх [внуків] і не дочекаюся. – Дочекаєшся! – пообіцяв батько (М. Стельмах); // Висловити погрозу. – До командира веди, бо так гранатою і торохну, – пообіцяв Чумаченко (Григорій Тютюнник); – Мехтодій Мехтодійович послав його [Кембета] к чорту й пообі…