порадник[пора́дник]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ПОРА́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто дає поради (у 1 знач.), радить. Грицько радів, дякував у душі порадників [порадникам] (Панас Мирний); Багато років Саватій вважався незамінним порадником в першій-ліпшій сільській справі (В. Петльований); * Образно. – Злість та гнів – погані порадники (А. Шиян). 2. рідко. Те саме, що ра́дник 2. На ранок Стефан Потоцький зібрав своїх військових порадників (Я. Качура). 3. Посібник з якої-небудь справи, галузі знань і т. ін. Самосват копався в книжковій шафі. Лежали там переважно різні порадники й брошури з питань сільського господарства та поточної політики (В. Минко); У XVII ст. в Московській державі вийшло в світ багато медичних книжок (лікарських порадників, травників і т. п.) (з навч. літ.).
«порадник» засвідчено в словнику Б. Грінченка (1907). Це один із найповніших домодерних реєстрів української лексики.
Морфологія
іменник · 18 форм · VESUM
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | пора́дник | пора́дники |
| Родовий | пора́дника | пора́дників |
| Давальний | пора́дникові / пора́днику | пора́дникам |
| Знахідний | пора́дника / пора́дник | пора́дників / пора́дники |
| Орудний | пора́дником | пора́дниками |
| Місцевий | пора́дникові / пора́днику | пора́дниках |
| Кличний | пора́днику | пора́дники |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| пора́дники | множина, знахідний |
Літературні засвідчення
А чи ж я свої найкращі думи, і чуття, й змагання не віддав їй на услугу в тій великій боротьбі? Чи ж не був я їй порадник на непевнім роздорожжі? Чи не додавав відваги її втомлений борцям? Ах, і чи то не ранила мою душу їх невдяка, непокірність і зневага, нетямучість їх тупа? Чи ж мене не відіпхнуло
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: e2u.org.ua (Rysin, Starko et al.)