посміхатися[посміха́тися]

посміха́тися - а юся, - а єшся, недок. , посміхн у тися, -н у ся, -н е шся, док. 1》 Посмішкою виражати свої почуття або ставлення до кого-, чого-небудь ( перев. з відтінком іронії, глузування, кепкування тощо). || Насміхатися, кепкувати. 2》 Те саме, що усміхатися 1). || кому , до кого . Посмішкою виявляти свою приязнь або співчуття до кого-небудь. || перев. док. , кому , у сполуч. зі сл. доля, щастя і т. ін., перен. Пощастити. || Складатися в усмішку, прибирати виразу усмішки (про губи, обличчя тощо).

ПОСМІХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСМІХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. 1 . Посмішкою виражати свої почуття або ставлення до кого-, чого-небудь (перев. з відтінком іронії, глузування, кепкування тощо). Пан сидів мовчки – і люди нічого. Ходили в поле, жали свій хліб і посміхались злорадо, коли панський економ з нічим повертався з сусідніх сіл (М. Коцюбинський); Варвара Павлівна слухала свого співбесідника і скептично посміхалася (В. Собко); [Килина (злісно посміхнувшись): ] Ти не знаєш, то, може, я що знаю (Леся Українка); – Ну, вже й заводи! – посміхнувся Груздьов. – Заводи з дерев'яними насосами! – .. Насоси часів Івана Грозного... (О. Донченко); // Насміхатися, кепкувати. Дома не мають нічого проти моєї прогулянки з нашим постояльцем. Трохи посміхаються, що йому забаглося якраз мого товариства (Ірина Вільде); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? Мабуть, це з…