поснідати[посні́дати]

посні́дати -аю, -аєш, док. , неперех. і розм. перех. Поїсти вранці, з'їсти сніданок. || чим , розм. що . З'їсти що-небудь уранці на сніданок.

ПОСНІ́ДАТИ, аю, аєш, док., без прям. дод., розм., що. Поїсти вранці, з'їсти сніданок. – А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! – Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... (Т. Шевченко); – Ти ж їла що досі, чи ні? – Та йдучи, – кажу, – з дому поснідала, а після того ще нічого не їла (Панас Мирний); Дівчинка нашвидку поснідала, намотала на ноги теплі онучі і взулася в чоботи (О. Донченко); – Не поснідавши, за дядьків мішок не берись! (О. Гончар); // чим, розм. що. З'їсти що-небудь уранці на сніданок. Роззявляка, чого ти тут стоїш! тут тебе вовки поснідають (Номис); Вона швидко упоралась з хазяйством, поприбирала в хаті, поснідала вчорайшим [учорашнім] малаєм (М. Коцюбинський); Поснідав хлопець величеньким шматком рибини, яку заїдав солодкою цибулиною та розмоченими в струмку сухарями (Я. Гримайло).