постраждати[постражда́ти]

ПОСТРАЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. Зазнати страждання, неприємностей, матеріальних збитків, фізичної травми тощо. [Люцій:] Нехай Руфін про себе думає та про дружину, – вони ж і так за всіх нас постраждали (Леся Українка); – Пан Бжеський теж постраждав від примх фортуни в тому поході (З. Тулуб); Гошка постраждав найбільше, хоч бився, як леопард. Він стояв увесь подряпаний і хлюскав носом, галіфе порвані, від сорочки одне рам'я (Григорій Тютюнник); // перев. за що. Зазнати переслідування уряду, репресій за свої погляди, діяльність тощо. Не тільки ореол борця, що постраждав за свої переконання, а й чарівність Шевченка як людини і геніального поета приваблювала до нього цвіт столичної інтелігенції (з наук. літ.); Серед повітових керівників він займав помітне місце, як тямущий, освічений радслужбовець, до того ж з непоганою біографією людини, котра колись постраждала від самодержавства за революційну діяльність (В. Речмедін); Постраждати за правду. 2. Зазнати ушкодження внаслідок чого-небудь. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох (М. Коцюбинський); Половина солдатів відморозила носи, вуха й щоки, але значно більше постраждали у всіх ноги; на них відкрилися гнійні рани (З. Тулуб). 3. Страждати якийсь час. Поки мати добилася правди, діятм довелося постраждати від місцевої влади (з газ.).