посумувати[посумува́ти]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ПОСУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. Сумувати якийсь час. Я ввечері посумую, А вранці поплачу. Зійде сонце – утру сльози, – Ніхто й не побачить (Т. Шевченко); Щодня вона заходила в свою хату .. Посумує, пожуриться сама собі, заплаче та й піде (Панас Мирний); – Боюсь, що посумує, понудьгує отак якийсь час, а потім зірветься чи в п'янство, чи в якийсь розбій (М. Стельмах). 2. за ким, рідко по кому. Відчувати тугу за ким-небудь, тужити якийсь час через втрату кого-небудь або відсутність когось. Брати трохи посумували за Максимом, а далі й забули (Панас Мирний).
«посумувати» засвідчено в словнику Б. Грінченка (1907). Це один із найповніших домодерних реєстрів української лексики.
Морфологія
дієслово · 15 форм · VESUM
Інфінітив: посумува́ти
| Особа | Однина | Множина |
|---|---|---|
| 1 особа | посуму́ю | посуму́ємо / посуму́єм |
| 2 особа | посуму́єш | посуму́єте |
| 3 особа | посуму́є | посуму́ють |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| посумувать | інфінітив |
Літературні засвідчення
між нами кажучи, до чого нам тепер ті маніфестації, до чого такий бучний похорон, з вінками, з промовами, з комедіями? Умерла людина — поховати її тихенько, зійтись потому в гурточок, згадати небіжчика, пом'янути сльозою ("п'яною" — шепнув внутрішній голос Макарові Івановичу, але він не звернув на се уваги), посумувати, що бідній Україні нашій щербата доля забирає кращих синів,— і розійтися тихенько по хатах, не тремтячи за власну шкуру...
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: e2u.org.ua (Rysin, Starko et al.)