почепити[почепи́ти]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
ПОЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. поче́плять; док., що. 1. Док. до чіпля́ти. Даремно хотіла я арфу свою почепити На віттях плакучих смутної верби (Леся Українка); Поет-капітан узяв прутика, почепив на нього свою пілотку і помалу підніс угору (Ю. Яновський). 2. розм., ірон. Одягти що-небудь (з несхвальним ставленням). – Живе тут пані з Португалії .. – вбирається гарно, хоч не до лиця собі – от почепить що, наче й не зирнула у дзеркальце (Марко Вовчок).
«почепити» засвідчено в словнику Б. Грінченка (1907). Це один із найповніших домодерних реєстрів української лексики.
Морфологія
дієслово · 17 форм · VESUM
| Форма | Позначка |
|---|---|
| поче́пимо | майбутній, множина, 1 ос. |
| поче́пим | майбутній, множина, 1 ос. |
| поче́пите | майбутній, множина, 2 ос. |
| поче́плять | майбутній, множина, 3 ос. |
| почеплю́ | майбутній, однина, 1 ос. |
| поче́пиш | майбутній, однина, 2 ос. |
| поче́пить | майбутній, однина, 3 ос. |
| поче́плено | |
| почепі́м | наказовий, множина, 1 ос. |
| почепі́мо | наказовий, множина, 1 ос. |
| почепі́ть | наказовий, множина, 2 ос. |
| почепи́ | наказовий, однина, 2 ос. |
| почепи́ти | інфінітив |
| почепи́ла | минулий, жін. |
| почепи́в | минулий, чол. |
| почепи́ло | минулий, сер. |
| почепи́ли | минулий, множина |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| поче́пить | інфінітив |
Літературні засвідчення
Почав шукати по кишенях папірця — почепити на гілочці, щоб була мітка.
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: e2u.org.ua (Rysin, Starko et al.)