привітний[приві́тний]

приві́тний -а, -е. 1》 Який виявляє щирість, доброзичливість до когось. || Який виражає щирість, доброзичливість (про обличчя, очі і т. ін.). || Сповнений доброти, щирості (про слова, розмову і т. ін.). || Повний ніжності, добрих почуттів (звичайно про пісню). 2》 У якому щиро, гостинно зустрічають кого-небудь. || Який приваблює до себе; манливий.

ПРИВІ́ТНИЙ, а, е. 1 . Який виявляє щирість, доброзичливість до когось. Та й дівчина ж була! Велична, хороша, до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує (Марко Вовчок); Виростила вона сина. І здоровий він, і красивий, і до старих ввічливий, і до молодих привітний (С. Чорнобривець); // Який виражає щирість, доброзичливість (про обличчя, очі і т. ін.). Я знову стрівся із нею. З тою, що кинула квітку в моє серце. Зиркнула на мене таким привітним, ніжно-цікавим оком, що квітка ожила й запахла (М. Коцюбинський); Обличчя в майора Конашевича було дуже привітне (В. Собко); // Сповнений доброти, щирості (про слова, розмову і т. ін.). Цілий світ робив Микитці наперекір: дома його зневажали й били, на селі його били, від нікого не чув привітного слова, хіба тільки сварку (Л. Мартович); Сонні верби... привітна розмова... Синій місяць у дзеркалі вод... (В. Сосюра); // Повни…