придаток[прида́ток]

ПРИДА́ТОК, ч. 1. род. тка. Те, що, не маючи самостійного значення, є доповненням, додатком до чого-небудь. Інколи заявляв [Русевич].., що завод легко міг би обійтися й без цього придатка [лабораторій] (Ю. Шовкопляс); Але перш ніж сіяти, треба ту землю поділити. І ділили, і краяли нові межі, жеребки тягнули – кому за ким, кожному в чотирьох місцях різали – город, поле, придаток і ліс (У. Самчук); * Образно. – Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка (О. Гончар). 2. род. тка, спец. Відросток, додаткове утворення (у людини, тварини, рослини). На кінці хобота є носові отвори, через які тварина [слон] дихає, і маленький, дуже чутливий пальцевидний придаток (з навч. літ.). 3. род. тку, діал. Додача (у 2 знач.). Придаток не стоїть за даток (Номис).