природно[приро́дно]

ПРИРО́ДНО, присл. 1. Присл. до приро́дний 1–3, 6. Мій хлопчище .. Щез безслідно в каламутній хвилі. Сталось се так скоро, так неждано, Так спокійно якось і природно, Що я .. не встиг сказати ані слова (І. Франко); В поводженні з іншими Ляля трималася завжди просто й природно (О. Гончар); Цілком природно звучать пісні сина коваля, який зріс серед сільської бідноти (М. Рильський); Він [“Кобзар”] дихав новим так само природно, як люди дихають повітрям, не помічаючи його (С. Журахович). 2. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження думки, підсилення висловлення у знач. зрозуміло, ясно. Боярин, обдарований [князем] такими широкими правами, ставався силою в селі і, зовсім природно, дбав про .. укріплення своєї сили (І. Франко); – Мої люди дуже втомилися, – зітхнув капітан. – Вони ще не відіспалися після боїв на Дніпрі, і, природно, їм треба в першу чергу відпочити (Григорій Тютюнник); Я, природно, не бажав би зв'язувати себе такою обіцянкою (І. Кулик). 3. у знач. пред. Цілком нормально, закономірно; як і треба, як і має бути. Оця молодиця жила найближче, отже, цілком природно, що її цікавість була найпекучіша (Г. Хоткевич); Любов Прохорівна молода й природно їй було всміхатися (Іван Ле); – Це природно, – сказав Мечик, – що ти захищаєш дівчину (О. Донченко).