прозвучати[прозвуча́ти]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
прозвуча́ти -ч и ть, док. 1》 Поширитись у просторі, пролунати, почутися (про різні звуки, голоси, музику, спів і т. ін.). || Бути вимовленим, виголошеним певним чином. || Набути у звучанні якихось характерних ознак, рис, забарвлення. 2》 перен. Виявитись у звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.). 3》 перен. Виявитися, розкритися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.). || Набути певного значення; справити якесь враження.
ПРОЗВУЧА́ТИ, чи́ть, док. 1 . Поширитися в просторі, пролунати, почутися (про різні звуки, голоси, музику, спів і т. ін.). Гомоніли [хвилі] все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі. Ледве чутно, як подих, прозвучала вона й заніміла... (Леся Українка); Кобзар з'явився вже тоді, коли прозвучали кінцеві фрази запальної та гострої розмови, що відбулася тут (С. Журахович); Знову прозвучав дзвінок, розсунулась завіса, і вистава почалася (О. Донченко); // Бути вимовленим, виголошеним певним чином. З особливою скаргою, з трепетом душевним прозвучали в устах Щасного оці слова (Ю. Збанацький); – За Батьківщину! Вперед! Ніколи, ні до, ні після цього, Черниш не чув цієї фрази так. З якоюсь особливою силою й значимістю прозвучала вона їм тут, збираючи всіх в кулак (О. Гончар); // Набути у звучанні якихось характерних ознак, рис, забарвлення. – Ха-ха-ха! – сміх Майєра прозвучав цілком щиро (В. Собко); Опера Бізе [“Кармен”] .. прозвучала блискуче, темпераментно (з газ.). 2. перен. Виявитися у звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.). Очі в жінки знову блиснули насмішкувато, а в голосі прозвучала гірка іронія (Ю. Збанацький); У словах Григора прозвучав жаль і хитро приховане прагнення вигородити свою голову із цієї скандальної історії (Григорій Тютюнник). 3. перен. Виявитися, розкритися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.). В останніх словах Мцирі можна почути і початки тої мелодії, що .. прозвучить потім у Шевченка: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...” (М. Рильський); // Набути певного значення; справити якесь враження. Запитання прозвучало для Арсена як ляпас (Л. Дмитерко).
Морфологія
дієслово · 16 форм · VESUM
Інфінітив: прозвуча́ти
| Особа | Однина | Множина |
|---|---|---|
| 1 особа | прозвучу | прозвучимо / прозвучим |
| 2 особа | прозвучиш | прозвучите |
| 3 особа | прозвучи́ть | прозвуча́ть |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| прозвуча́ть | інфінітив |
Синоніми та антоніми
Літературні засвідчення
Тому підходить до мене Марія і каже: — Nicolas! Я читала сьогодні еспанські новели, і я скажу: Мартінес Сієрра — моя радість, бо в його новелах маленька музика, мелодія слів, як оркестр моєї душі, коли у вишневих садках моєї чумацької країни жевріють зорі: падають на ягоди крізь темну темряву літньої синєблюзої ночі й падають на ставки, щоб прозвучати.
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: dmklinger