прообраз[проо́браз]

ПРОО́БРАЗ, у, ч. 1. Той, хто стає, або те, що стає зразком, взірцем кого-, чого-небудь. Воістину моя мати – втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна (М. Хвильовий); Він [К. Юнг] розробив вчення про архетипи – прообрази, проформи мислення та поведінки, що становлять універсальну основу психічного життя індивіда (з наук.-попул. літ.); // Первісний зразок чого-небудь. У багатьох Винниченкових гаслах щодо “нової літератури” легко побачити ескіз, прообраз тих “формул”, які запанують в Україні у перші роки після 1917-го [року] (з наук. літ.); * Образно. Воно [сонце] кружляє в зеніті вогненним колом, прообразом тієї вогняної сковороди, на яку оце викинуто їх і з якої немає рятунку. Петра опановує .. лють, і йому хочеться стріляти в сонце, стріляти в ту вогненну прокляту сковорідку й розбити її на скалки (І. Багряний). 2. Особа, яка служить авторові оригіналом для створення літературного персонажа; прототип. Прообразом героя мого твору буде Макар Мазай (О. Донченко); Ярина Валах була прообразом Маланки [героїні повісті “Фата моргана”], Павло Галушка – Хоми Гудзя (із журн.); // Відтворення художніми, мовними, інтонаційно-мелодійними і т. ін. засобами образу кого-, чого-небудь. Тут [на плиті], цілком імовірно, зображено Артеміду або, точніше, її прообраз, богиню місяця – покровительку стад і врожаю (з навч. літ.); Основне місце в партизанському побуті посідала пісня .. Деякі автори писали поетичні тексти, які співалися на знайомі мотиви. Інтонаційний прообраз мелодії і емоційність художнього слова збуджували асоціації, близькі душевному стану виконавців (із журн.).