проспівати[проспіва́ти]

ПРОСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. що і без прям. дод. Виконати голосом музичний твір або його частину, відтворити голосом музичний звук, музичну фразу. Проспівав він та й змовк, і тоді ледве схаменулася стара мати і каже: “Кармелю! Де, в кого ти навчився такої пісні?” (Марко Вовчок); Тремтливим.. тенорком він проспівав уступ (Ю. Смолич); // Співуче вимовити. Ущипливо дивлячись у вічі парубкові, вона майже проспівала: – Ні, хлопче, я зроблю, як сама схочу (Г. Хоткевич); – Їжте на здоров'я самі, – проспівала жінка. – Хлібець ще у нас є, попоїмо пізніше (С. Голованівський); // перен. Створити що-небудь з натхненням. Картину [“Звенигора”] я не зробив, а проспівав (О. Довженко); Коли Едуард Межелайтіс проспівав свій натхненний гімн людині, поезія одержала якісь нові, додаткові ноти, мотиви і виміри (з наук. літ.). 2. що і без прям. дод. Видати мелодійні звуки (про співочих та деяких інших птахів). Давно проспівали півні, Небо вбирається в ранішні шати (О. Олесь); Синичка проспівала коротеньку пісню і полетіла оббирати галузки і листя від гусені (В. Гжицький); // перен. Мелодійно прозвучати. Сьогодні вранці востаннє проспівав їм крейсерський дзвін (В. Кучер); // перен. Пролетіти, видаючи свистячий звук. Пампушка рвонув тятиву, і спрягла й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули (О. Ільченко). 3. що, розм. Втратити що-небудь співаючи, через співання,. Ти свою долю у неділю проснідала, а в п'ятницю проспівала (Номис); // Надірвати голос, співаючи надміру. Проспівав уже весь голос. 4. що і без прям. дод. Співати якийсь час. – Проспівав ти літо боже, – Вдача вже твоя така, – А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Л. Глібов); Хороше було знати, що сьогодні не доведеться нікуди йти, що можна буде в сухому приміщенні проспівати з друзями допізна (О. Гончар); // перен. Жити легко, безтурботно якийсь час. Дивилася [свекруха] розумними очима на свою невістку і думала: – Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? І чи зумієш отак проспівати, прощебетати цілий вік..? (Г. Хоткевич).