проте[проте́]

проте́ 1》 спол. , також у сполуч. зі спол. а, та. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; але, та, однак. || За наявності допустового сполучника в підрядному реченні або при іншому однорідному члені речення – все ж. 2》 присл. , у знач. вставн. сл. Незважаючи на це, все ж, все-таки.

ПРОТЕ́. 1. спол. протиставний, також у сполуч. із спол. а, та. Виражає протиставний зв'язок між сурядними частинами складного реченнями або однорідними членами речення; але, та, однак. Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює (прислів'я); Про сварку забулася Настя, яка вона й буває : ніколи не чула вона від Гната згірдного, зневажливого слова. А проте у Настиному серці, мов павутиння, снувався смуток (М. Коцюбинський); Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (С. Васильченко); Він все більше і більше заплутувався у своїх почуваннях і своїх гадках. Та проте серйозного питання він ще не задавав собі (Г. Хоткевич); – Хто там? – Свої. Відкривай, – почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос (Григорій Тютюнник); // Уживається при наявності допустового сполучника в підрядній частині складного речення або при іншому однорідному члені ре…