прощатися[проща́тися]

проща́тися - а юся, - а єшся, недок. , рідко прост и тися, прощ у ся, прост и шся, док. 1》 з ким і без додатка , також у сполуч. зі сл. поцілунок, погляд і т. ін. При розлуці тиснути один одному руки, говорити слова прощання і т. ін. || Останній раз дивитися на покійника, віддавати йому останню шану перед похованням. 2》 перен. Залишати надовго або назавжди що-небудь, розставатися з чимсь. || Позбавлятися чого-небудь, відмовлятися від чогось надовго або назавжди. 3》 кому і без додатка . Вважатися пробаченим, дарованим (про чиюсь провину, помилку, негідний вчинок). 4》 тільки недок. Пас. до прощати 1).

ПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко ПРОСТИ́ТИСЯ, прощу́ся, прости́шся, док. 1. з ким і без дод., також у сполуч. зі сл. поцілунок, погляд і т. ін. При розлуці тиснути один одному руки, говорити слова прощання і т. ін. – Діти мої! – прощається Іван , – прощайте, соколи мої ясні! Шануйте матір, любітесь із собою, нікого не кривдіть... прощайте (Марко Вовчок); Полковник і дівчина в чорній хустинці Прощалися біля воріт (Л. Дмитерко); Обіймав їх, прощався і благословив. – Дасть Бог, побачимся скоро, над Десною (Б. Лепкий); [Стьопа:] Дванадцять годин! .. Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (О. Корнійчук); Венера низько поклонилась І з панотцем своїм простилась (І. Котляревський); * Образно. Сонце прощається із високого шпиля; зараз зайде і завтра вернеться (Марко Черемшина); Місячний промінь, прощаючись ніби, заглянув до хати, косо ліг на стіні (С. Скляренко); // Віддавати останню шану покійникові перед похованням. Задзвонили вранці-рано По генераловій душі; Заговорили щось погане, До генерала ідучи Прощатись, люде [люди] (Т. Шевченко); Щось було сьогодні принадне, особливе в його землі, мов на обличчі небіжки, з якою жив ціле життя, а тепер мусить прощатись навіки (М. Коцюбинський). 2. перен. Залишати надовго або назавжди що-небудь, розставатися з чимсь. І знов лечу понад землею, І знов прощаюся я з нею (Т. Шевченко); Пухлогубі юнаки оберталися в сідлах, прощаючись з рідним селом (О. Довженко); [Куниця:] Ходім... (Озирається, прощаючись поглядом з кімнатою) Прощай, моя тиха келія... (І. Кочерга); В сльозах затриманих, з палкими муками, Вони прощалися з полями, з луками, Навік прощались з краєм рідним (Л. Костенко); Повіяв вітр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею (І. Котляревський); // Позбавлятися чого-небудь, відмовлятися від чогось надовго або назавжди. Заморив мене трошки сей Київ, то я трохи й рада б його покинути, але не зовсім, бо тоді, значить, знов прощайся з наукою більш як на півроку (Леся Українка); [Мар'яна:] Один Бог знає, як мені гірко кидати вас, прощатись із своїм дівуваннячком!.. (С. Васильченко). 3. кому і без дод. Вважатися пробаченим, дарованим (про чиюсь провину, помилку, негідний вчинок). Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає. Чому ж тоді не писати? Тоді і всякі помилки прощаються (М. Коцюбинський); Усе прощається, та не все забувається (Григорій Тютюнник); Се ж і є та вина, що не проститься вовіки... (Леся Українка). 4. тільки недок. Пас. до проща́ти 1. Покійна мати моя, а твоя бабка привиділася мені. Осінила мене хрестом світлим і сказала: “Прощаються тобі гріхи твої, Любове, прощай їх ближнім своїм№ (Б. Лепкий). ◇ Душа́ проща́ється (розлуча́ється) / попроща́лася (розлучи́лася) з ті́лом див. душа́ ; (1) Проща́тися / розпроща́тися (попроща́тися) з життя́м (з [бі́лим] сві́том) – умирати, гинути. І не думайте втікати: кругом драгуни! – Хто не вийде – прощайся з життям! – По списках будуть викликати! (М. Стельмах); То була стріла в слину гадячу обмочена.. І запекло Івана під серцем, і чує він, що з світом прощається (з легенди); Скрипаленчиха вже давно б із життям розпрощалась, коли б не трималася поки що душа в тілі надією на побачення з сином (Ю. Збанацький); Всіх барон від того часу вільними зробив, На розп'ятті в тім поклявся Та й зо світом розпрощався (П. Грабовський).