психіка[пси́хіка]

пси́хіка -и, ж. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. || Прояв цієї здатності конкретно у кого-небудь; душевна організація людини.

ПСИ́ХІКА, и, ж. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. З точки зору деяких американських психологів, ставлення до навколишнього середовища формується в процесі взаємодії емоційної, інтелектуальної і вольової сфери психіки людини (з навч. літ.); // Вияв цієї здатності у конкретної особистості; душевна організація людини. Я знаю, що твій нервовий стан залежить на більшу половину від моральних причин, але ж психіка психікою, а фізика фізикою (Леся Українка); Поняття самосуду над злодієм, зрадником і шпигуном так глибоко вкорінилося в психіку народу, що важко вирвати його з корінем [корінням] (Б. Лепкий); Лікар, як ніхто інший, має змогу бачити людину розкритою перед ним і в усіх тонкощах плутаної людської психіки (Ю. Смолич); Недарма пишуть, що психіка сучасної дитини іноді виявляється складнішою за психіку дорослих (О. Гончар).