підкоряти[підкоря́ти]

підкоря́ти - я ю, - я єш і рідко підк о рювати, -юю, -юєш, недок. , підкор и ти, -кор ю , -к о риш, док. , перех. 1》 Силою захоплювати країну, місто і т. ін., встановлюючи свою владу; завойовувати (у 1 знач. ). || Змушувати кого-небудь коритися чиїйсь владі, ставити в залежність від когось. || перен. Освоювати що-небудь, роблячи корисним для себе, для людства. || перен. Підпорядковувати що-небудь чомусь, ставити щось у залежність від іншого. 2》 перен. Викликати своїм поводженням, мовою, манерами тощо у кого-небудь схвальну оцінку, захоплення, прихильність і т. ін.

ПІДКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПІДКО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОРИ́ТИ, корю́, ко́риш, док., кого, що. 1 . Силою захоплювати країну, місто і т. ін., встановлюючи свою владу; завойовувати (у 1 знач.). Із своїм військом каган Симеон бив ромеїв під Адріанополем, підкорив собі солунську, драчську й адріанопольську феми [області] Візантії, військо його стояло під самими стінами Константинополя, вийшло до Босфору (С. Скляренко); Чернігово-сіверські князі прагнули підкорити собі Київ, Галич та інші міста (з наук. літ.); // Змушувати кого-небудь коритися чиїйсь владі, ставити в залежність від когось. Ідеться про братерство між народами, а не про те, щоб сильніший народ підкоряв собі слабші. Це не братерство, а насильство! (Ірина Вільде); Вони [землевласники] підкоряли собі вільних селян і примушували їх працювати на панському полі або сплачувати оброк (з навч. літ.); Народе український! Які б не були страшні на тебе зазіхання з боку ворогів, пам'ятай одне: ти був, ти єсть, ти будеш! Нікому тебе не зламати! Нікому тебе не підкорити! (П. Тичина); // перен. Освоювати що-небудь, роблячи корисним для себе, для людства. Як озброєний .. новітньою технікою землероб, люблячи природу, підкоряє її собі, так і поет підкоряє собі мову (М. Рильський); Пізнавши закони природи, люди дістали можливість підкоряти її, примусили її служити собі (з навч. літ.); [Мальванов:] Ми повинні підкорити льодові простори й палючі пустині, щоб і там, на жовтих пісках, де віками біліли кості верблюдів, розцвіло нове життя, зазеленіли поля (І. Кочерга); Ще порівняно недавно вода у шахті була грізним ворогом. Але люди підкорили її, примусили працювати (з наук.-попул. літ.); // перен. Підпорядковувати що-небудь чомусь, ставити щось у залежність від іншого. Вона не зовсім розуміє, як це можна підкорити власну волю – волі колективу (М. Руденко). 2. перен. Викликати своїм поводженням, мовою, манерами тощо у кого-небудь схвальну оцінку, захоплення, прихильність і т. ін. Солідний, молодий узбек просто заражав своєю дужістю й підкоряв щирістю та бездоганною мовою (Іван Ле); Він зрозумів, що одним словом підкорив цю щиру й наївну людину, і це було йому приємно (З. Тулуб); Музиканти пішли на репетицію .. Судячи з відгуків місцевої преси, українські артисти підкорили публіку (з газ.).