рима[ри́ма]

ри́ма -и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків. Вн у трішня р и ма — співзвучність слів у середині віршованого рядка. Дактил і чна р и ма — співзвучність слів із наголосом на третьому від кінця складі.

РИ́МА, и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків. Який з мене баснописець [байкар]? Мені так трудно справлятися з римою (Панас Мирний); Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше – відхилення від загальновживаних мовних норм, які часто зустрічаються в думах і здебільшого продиктовані вимогами ритму і рими (М. Рильський); * У порівн. Проспівав я пісню морю, Ліг на камінь і лежу... Ніби пісня, ллється море, Ніби рими, хвилі б'ють (О. Олесь). △ (1) Вну́трішня ри́ма – співзвучність слів у середині віршованого рядка. Мелодійність вірша [“Гаї шумлять...” П. Тичини] досягається за допомогою відповідної ритмики, повторів, асонансів, алітерацій, внутрішніх рим (з наук. літ.); (2) Дактилі́чна ри́ма – співзвучність слів з наголосом на третьому від кінця складі. Ліричний гіперболізм, будова строфи з чергуванням дактилічних і чоловічих рим, – все це надає пісні національного укра…