розбійник[розбі́йник]

розбі́йник -а, ч. 1》 Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. || перен. , розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. || Уживається як лайливе слово. 2》 розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей).

РОЗБІ́ЙНИК, а, ч. 1 . Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом. Недалеко перейшов він лісом. Аж розбійники його напали (І. Франко); Але що це? Дзвін заліза. Тихий крок, і враз, ого! – у вікно розбійник лізе, Вова – шаблею його! (В. Сосюра); * Образно. Рудий яструб, степовий розбійник, знявся вгору і закружляв над полем (О. Донченко); * У порівн. Обвішаний зброєю, він стоїть попереду Дьяконова, мов який-небудь розбійник, у своєму строкатому вбранні (О. Гончар); // перен., розм. Той, хто чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь. – Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. – хвилювався дорогою Семен. – Піду і задушу його, як гадину!.. Але душити було нікого... Семен не застав брата дома (М. Коцюбинський); // Уживається як лайливе слово. – Геть, розбійнику! – захрипів Стадницький і вдарив кулаком по столу (М. Стельмах); – Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! Ой, не стріляйте, розбійники! (О. Довженко). 2. розм. Той, хто любить бешкетувати, пустувати (про дітей). Здерши з голови свій лисячий малахай, він засунув руку в одно таке гніздо і набрав яєчок під пронизливий писк пограбованих пташок, які з розпачем кружляли над маленьким розбійником (З. Тулуб).