розлитий[розли́тий]

прикметник · «РОЗЛИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до розли́ти 1–4, 6. Він ще постояв трохи, задумавшись та поглядаючи на криницю, на розлиту та розхлюпану воду кругом криниці (І. Нечуй-Левицький); Дніпро внизу розлитий Сяє, грає, котить води... (М. Рильський); Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном (В. Сосюра); Але відчувалось, що в ньому [світанку] вже звуки розлиті, Лиш з'явиться сонце – вони задзвенять у блакиті (Л. Первомайський); Нараз підхоплював Марусю якийсь вир радості й гострого відчування розлитої доокола гірської краси (Г. Хоткевич); // розли́то, безос. пред. Верба наказував, щоб вона [радистка] виходила з своєї схованки тільки через отой телефонний люк, де розлито смердючий соляр і смолу (В. Кучер); Скільки там пісень розлито – У степу, де стежка в жито (І. Нехода); // у знач. прикм. Витерти розлиту воду.»