розлучати[розлуча́ти]

розлуча́ти - а ю, - а єш і рідко розл у чувати, -ую, -уєш, недок. , розлуч и ти, -луч у , -л у чиш, док. , перех. 1》 Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один від одного. 2》 Роз'єднувати, відділяти одне від одного кого-небудь (близьких, рідних, друзів і т. ін.). 3》 Припиняти, розривати чий-небудь шлюб. 4》 розм. Відділяти по одному з гурту (свійських тварин); вилучати.

РОЗЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., кого. 1 . Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один під одного. Довго я з ним просиділа .. Та вже господиня покликала, розлучила нас, а то б, здається, й цілу ніч просиділа (Панас Мирний); Повільний, журливий спів далеко лунав над імлистими луками: Темная ніч розлучає, коханая нас... Голос був повний, красивий, розлогий (О. Гончар). 2. Роз'єднувати, відділяти одне від одного кого-небудь (близьких, рідних, друзів і т. ін.). – Не розлучайте мене з моїм Василечком (Г. Квітка-Основ'яненко); – Ой Тимоньку, голубчику, ріднесенький мій, дорогесенький! Розлучають нас, – заплакала вона ще дужче (Григорій Тютюнник); – Прошу пана нас [братів] не розлучувати! (І. Франко); – Помремо разом, і спершу я помру перед тобою, і хіба тільки мертвого мене розлучать... (О. Довженко). 3. Припиняти, розривати чий-небудь шлюб. [Руфін:] Чи се тобі громада наказала, чи ваш єпископ шлюб наш розірвав? Яка страшна сувора сяя віра, що розлучає жінку з чоловіком (Леся Українка); Я вам не суддя мировий... Не я розлучала, і зводити не мені (Микола Чернявський). 4. розм. Відділяти по одному з гурту (свійських тварин); вилучати. Повагом ішли корови в пилу вуличному. Десь мекали вівці і ляскав батогом вівчар – розлучав по дворах (А. Головко).