руно

РУ́НО¹, а, с. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. – А хіба ж не радується душа, коли острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і – на весь сарай! (О. Гончар); Лискуче руно славно в'яжеться, не розсипається (К. Гордієнко); На пекторалі з Товстої Могили, у верхньому ярусі, є фігурки двох рогатих овець (самок) – їх доять молоді скіфи. Руно з характерними завитками не надто довге, на спині не розпадається, як у грубововняних овець (з наук.-попул. літ.); * Образно. Туман розвіявся, як дим, тільки де-не-де останні його волохаті руна танули в бузкових ущелинах (О. Донченко); * У порівн. Шерсть на тій собаці як руно (Сл. Б. Грінченка); // Вовна, настрижена з однієї вівці. Тільки він один щодня здіймав панові п'ятдесят – шістдесят тонких рун (М. Стельмах); // Овеча шкура з вовною. Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном. Сів на цім місці тоді і улюблений син Одіссеїв (Борис Тен, пер. з тв. Гомера); * У порівн. Не встрелив велета Господь своїм ясним перуном, він тільки сном його накрив, немов м'якеньким руном (Леся Українка); // перен. Густе, пишне волосся. – Здорові! – привітався він, скидаючи .. шапку та показуючи ціле руно посивілого волосся на голові (Панас Мирний); Жовна перекотилися під порослою шкірою щік. Руно щетини так і не змогло вповні сховати відбитку гіркоти (Г. Колісник). ◇ (1) Золоте́ ру́но: а) у старогрецькій міфології – золота бараняча шкура. Фантастичні оповідання про населення Причорномор'я збереглися в деяких грецьких легендах про золоте руно, про мандрівки Одіссея тощо (з навч. літ.); б) те, що має найвищу якість, є найціннішим. Отари [овечок] – золоте руно степовиків – блукають по всьому примор'ю (О. Гончар). РУ́НО² див. ру́на³.