рівчак[рівча́к]

РІВЧА́К, а́, ч. 1. Не дуже глибокий і широкий рів; канава. Довгим рівчаком обкопав Харитоненко свої ниви (К. Гордієнко); Сини Жменякові пішли на сінокоси вичистити рівчак, якого щороку вода заносить намулом (М. Томчаній); – Отак, – кажу, – діти. Хто про лихо забув, тому й рівчак за прірву ввижається (І. Муратов); * У порівн. Він провів Дороша в куток і показав на ясла, що чорніли в темряві, як рівчак (Григорій Тютюнник). 2. перен. Маленьке заглиблення, складка, зморшка на чому-небудь. Казанець брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі (І. Нечуй-Левицький); Схилила вона сумно голову; потекли гіркі сльози з жовтих, мутних очей, потекли по щоках, по глибоких рівчаках (Панас Мирний); Старили Марцинюка довгі сірі вуса, що здавались зовсім сивими, велика лисина, яка сягала аж до рівчака на потилиці (Ю. Збанацький). 3. мет. Спеціальний пристрій у вигляді канави, жолоба, по якому тече розплавлений метал. Майстер махнув рукою, удар, удар, бризнув чавун і полився рівчаками (Ю. Яновський); // Порожнина у стальній формі, яку заповнює розплавлений метал. Штампи являють собою стальні форми, в яких є порожнини, що називаються рівчаками (з навч. літ.). 4. Невеликий водяний потік, що утворюється від снігових, дощових або підземних вод. З джерел вода збирається в струмені, з них робляться рівчаки, з рівчаків річка (Сл. Б. Грінченка); Маленький рівчак під Соколиним під час зливи перетворювався в бурхливу річку (М. Трублаїні).