різно[рі́зно]

РІ́ЗНО, присл. 1. Неоднаково, по-різному. [Магістр:] Ви, майстре Річарде, дивіться ширше. Ваш кругозір тісний. [Річард:] Магістре, ні, ми просто різно дивимось: я – вгору, а ви – навколо себе (Леся Українка); Умів [Захар] з кожним чоловіком балакати різно, .. то якось масляно, то гостро, коротко, довго, уперто (Грицько Григоренко); Коли приходив хто і питався: “Що це за молодичка?”, ґаздиня відповідала різно: одним казала, що се з Білоберезки жінка, другим – що з Річки, як кому (Г. Хоткевич). 2. Різноманітно, по-всякому. – От, бігма, не зачіпав би, – думав він собі не раз, – хоч нехай би й різно називала (Леся Українка); Входять озброєні, хто з гвинтівками, хто з берданками, різно одягнені чоловік п'ятнадцять (О. Корнійчук). 3. У різні сторони, порізно. Та ой, ви, тучі громовії, розійдіться різно, – Та прийди, прийди, мій миленький, хоч не рано – пізно (з народної пісні); Їдуть, їдуть, врешті бачать, – Три дороги розійшлися, Тут розстались три старшини, Кожний різно подалися... (Леся Українка); // Окремо, не разом. Цілий день вони робили – зрідка укупі, в одній господі, сливе завсіди різно, по різних господах (Марко Вовчок); – Ми не довго будемо різно; там год – як часиночка... Бачите, я не жалкую за вами... бо скоро побачимось (Г. Квітка-Основ'яненко).