черешня

Але П'ятачиха, хоч і дозволяє взяти себе під руку, не проронює ні слова, її, як сліпу, веде до барака Андрійко, а вона, чуючи, як її з кожним кроком меншає, ніби одночасно отримує додатковий зір, яким вона в глибинах свого єства зауважує себе: веселу, вродливу дівчинку, з якої б'є життя і якій здається, наче все, що відбувається навколо, — суцільне свято. До цього суцільного свята належить і те, що говорять мати, батько, товаришки, тітки (а їх у неї не бракувало, і вони часто приходили, веселі й цікаві сповідниці, особливо тітка Горпина, що знала безліч казок і бувальщини), і те, як хто рухається, і взагалі все, що потрапляє до обсягу її зору, бож і це свято. Зрештою, суцільне нескінченне свято від того навіть, як нахиляється черешня в вікно, як собака гавкає на сусідньому хуторі, а в ній стільки сили і світла, що її вистачило б на весь світ.