вилітати[виліта́ти]

I в`илітати -аю, -аєш, док. Літаючи, пробути певний час у повітрі. II виліт`ати - а ю, - а єш, недок. , в и летіти, -ечу, -етиш, док. 1》 Летіти, покидаючи місце свого перебування або з'являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.). || Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком і т. ін. 2》 Стрімко підніматися в повітря. 3》 перен. Раптово випадати з чого-небудь. || Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх тощо). Вилітати з голови . 4》 перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись. 5》 тільки док. , перен. , розм. Бути звільненим із роботи, виключеним з навчального закладу.

ВИ́ЛІТАТИ, аю, аєш, док. Літаючи, пробути певний час у повітрі. Літаки вилітали декілька годин і лише під вечір повернулися на аеродром (з газ.). ВИЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛЕТІТИ, ечу, етиш, док. 1. Летіти, покидаючи місце свого перебування або з'являючись де-небудь (про птахів, комах, літальні апарати і т. ін.). Сполохані горобці та голуби вилітали з .. стіжків (І. Нечуй-Левицький); Сич вилетів на полювання (О. Донченко); Вилетів з-за лісу літак, наче зупинився в повітрі, потім з нього скочило троє людей (Ю. Яновський); // Підніматися в повітря, відправлятися куди-небудь літаком, вертольотом і т. ін. – Сіробаба казав, що коли вперше без інструктора вилітаєш, то в повітрі співати хочеться (О. Гончар). 2. Стрімко підніматися в повітря. Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо (Панас Мирний); Вилетів з скирти крилатий огонь (О. Олесь); Ураз купа наскубаного пір'я, вихором вилетівши з кошика, розлетілась по всій кімнаті (О. Донченко). 3. перен. Раптово випадати з чого-небудь. – Гей ти, вайло! – гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (М. Коцюбинський); З дзенькотом вилетіли десь шиби (Ірина Вільде); // Несподівано вириватися, звучати (про слова, сміх і т. ін.). Ефектне слово вилетіло, і реакція на нього не примусила довго себе чекати (з газ.). 4. перен. Дуже швидко вибігати, виїжджати звідки-небудь або кудись. Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (М. Стельмах); Вона шарпнула полатаний мішок зо стола й вилетіла з ним із хати (О. Кобилянська); П'ятнадцять вершників вилетіли назустріч дивізії (О. Довженко); Люба кулею вилетіла в спальню (В. Собко). 5. тільки док., перен., розм. Бути звільненим із роботи, відрахованим із навчального закладу, вигнаним звідки-небудь. Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять) (В. Стефаник); – Я тобі зараз покажу, – думав Мороз, швидко йдучи до свого кабінету, – зараз буде наказ, і вилетиш ти з роботи, аж гримітиме (В. Собко). ◇ (1) Ви́летіло з ро́та (з уст) у кого, кого, кому і без дод. – хто-небудь сказав щось недоречне або не подумавши. – Ах! – вилетіло з уст Олі (І. Франко); Невже брехливе слово вилетіло коли-небудь з моїх правдомовних уст? (Б. Лепкий); – А матушка їхні передавали здалеку поклін вам, матушко. Не знаю, як це вилетіло мені з рота. Може, я подумав, що слід би таки передати поклін (І. Микитенко); (2) Ви́летіти (ви́вітритися, рідше ви́слизнути) / виліта́ти (виві́трюватися, рідше вислиза́ти) з голови́ (з па́м'яті) у кого, кому і без дод. – зовсім забутися. – Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський); Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий); Слово, оте потрібне, оте єдине певне слово, яким треба б їй рушити вперед свій виступ, вислизнуло з пам'яті (Ірина Вільде); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався [Іван], що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький); – Іду до неї – знаю, що буду говорити, прийду – все з пам'яті вилітає (М. Стельмах); (3) Ви́летіти із сідла́ – втратити посаду. Кавун став тут головою. Це був крутий поворот у його житті, такий крутий, що молодий голова в перші місяці трохи не вилетів із сідла (з газ.); (4) Виліта́ти / ви́летіти в трубу́: а) розорятися, лишатися без будь-яких засобів існування. – Я багато не прошу... Хай би надали вільготу бити колодязі до Перекопу .. А то мислимо хіба: з тельбухами вилетів у трубу! (О. Гончар); Бізнес диктує темп... Даси маху – можеш погоріти, вилетиш у трубу (із журн.); б) не давати потрібної користі; марно витрачатися, пропадати. Хіба не прикро, що лише 30 відсотків вугілля виконує корисну роботу, а 70, як то кажуть, вилітає в трубу (із журн.); Однак, мабуть, дуже грішною була спадщина Кабашних, не пішла вона Лук'янові в руку: вилетіла в трубу (О. Гончар); в) зникати. – Кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад. Але от прочитав я пана Дарвіна, віра моя, як би це сказати... – Вилетіла в трубу, – перехопив Мічурін (О. Довженко).