волонтер / волонтерка[волонте́р / волонте́рка]

волонте́р -а, ч. , заст. Той, хто став на військову або іншу державну службу за власним бажанням; доброволець.

ВОЛОНТЕ́Р, а, ч. 1. Той, хто вступив на військову службу за власним бажанням; доброволець (у 1 знач.). Забираючись в люк, мимовіль усмiхнувся [Колосовський] про себе: вдруге в життi стає волонтером... (О. Гончар); Вражені невиданою досі картиною, солдати й волонтери завмерли, не в силі промовити й слова (В. Малик); Озброюється все місто [Париж], Лепаж записується у волонтери й бере участь в обороні столиці (М. Слабошпицький); Село Митрополитське – досить специфічне грецьке поселення, першими жителями якого були волонтери грецького легіону (з наук. літ.). 2. Той, хто добровільно бере участь у якійсь соціально важливій справі (перев. новій, важкій чи небезпечній для життя); доброволець (у 2 знач.). Апробацію запропонованого нового фізіотерапевтичного методу проведено на волонтерах, які хворіють на остеохондроз хребта (з наук. літ.); Синтетичні мийні засоби, що не викликають подразнення шкіри і не мають сенсибілізувальної дії на організм, допускаються до другого етапу досліджень, до якого залучаються тільки волонтери (з наук. літ.); // Особа, яка за власним бажанням допомагає іншим; помічник (у 1 знач.). Основна причина звернення до роботи волонтера для бiльшостi – необхiднiсть у спiлкуваннi, соцiальнiй активностi, потреба вiдчувати себе корисним для iнших (з наук. літ.); Дехто з відвідувачів навіть зголосився стати волонтером у клініці (з газ.).