воно[воно́]

воно́ йог о (з прийм. до нь о го, від нь о го і т. ін. ), займ. особ. 3 ос. одн. , с. 1》 Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником середнього роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. 2》 розм. Уживається в значенні вказівного займенника це. 3》 розм. Уживається в значенні займенників він, вона з відтінком пестливості або зневажливості. 4》 розм. Уживається в значенні підсилювальної частки. То (от о ) ж то й вон о — уживається як повчальна або докірлива вказівка на що-небудь у значенні "в тім то й річ". Ось (от) вон о що! — уживається як вигук здогаду про що-небудь.

ВОНО́, його́ (з прийм. до ньо́го, від ньо́го і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., с. 1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником середнього роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. От .. одважилось [щеня] вхопить Шматок м'ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився – мовчить (Л. Глібов); Хай щастя, друже, не найшов ти, – Але нащо тужить за ним? (М. Рильський); Обличчя його було землисто-сіре, зосталось таким навіть після того, як він витер з нього пилюку (О. Гончар); // У сполуч. із займ. саме (див. сам) виділяє певний предмет мовлення з ряду йому подібних. – Зараз я взагалі не можу про людство думати. Нехай воно саме подумає, дивлячись на мене (О. Довженко); В тій книженції словом “нефрит” і не пахло, але було інше, про що сусідка стовідсотково запевняла, що то воно саме і є, бо теж про нирки згадувало (Ю. Винничук); Чоловік дивився на довгу, через усю спину, рану звірятка і думав, чим би його біді зарадити. Наче й не воно врятувало його від сутички із чорною смертю. Але все ж саме воно відігнало від скелі змію (Ю. Логвин); // У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру. – Питаєш, як живу? Дивися сама. От воно, моє життя бурлацьке, все перед тобою, мов на тарілці виставлене (М. Сиротюк); – Торік, може, знаєш, нашим шляхом на Польщу відступало військо Пілсудського. От воно, утікаючи, й покинуло підбитий автомобіль (М. Стельмах); Коли йдеться про удачу, талан – тоді цей жереб не витягнеш і з десяти, а лихо – ось воно, ти вихопиш його із заплющеними очима, маючи один шанс із мільйона (В. Шкляр). 2. тільки род. в. Уживається у значенні присвійного займенника. Крізь дах припікало сонце. Промені його стояли купою стовпів із смороду й диму (Ю. Яновський); Від спеки місто важко дише, й чоло його шорстке й червоне під віялом нічної тиші поволі стигне і холоне (Б.-І. Антонич). 3. розм. Уживається у значенні вказівного займенника це. [Лікар:] А знаєте, Олімпіадо Іванівно, як дивлюсь я на оті книжки, то здається.., на їх місце стане тоненький збірник творів Ореста Михайловича Груїча. Воно і для полиці і для дівочого серця легше буде (Леся Українка); То [пластинки] був найдорожчий Оленчин скарб, який вона збирала протягом довгих років, уриваючи з кожної стипендії якусь частку грошей. А тепер воно як знахідка (В. Кучер). 4. розм. Уживається у значенні займенників він, вона з відтінком пестливості або зневажливості. Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне (Сл. Гр.); Або, може, вже такою Воно [княжна] й уродилось? Або, може, молодеє Чи не полюбило Кого-небудь? (Т. Шевченко). 5. розм. Уживається у значенні підсилювальної частки. [Чоловік:] Воно ж тепер і копати важко (І. Микитенко); І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко); Власне, і Товариство їхнє було .. всім доступне, з промовами та писаниною!.. Воно й не диво, що хтось доніс... (Валерій Шевчук). На що це (то) [воно́] схо́же (рідше похо́же)?! див. схо́жий¹. ◇ Задави́сь ти! <�Хай воно́ зада́виться!> див. зада́влюватися; (1) Куди́ воно́ йде́ться – як буде. Ось і тепер учуває у своєму серці якусь тиху тугу. Вона знає, куди се воно йдеться, до чого доведе... (Панас Мирний); А з неділі в Князівці ярмарок... Якщо й отут, на велелюдді, не дізнатись, не розторопати, що воно діється та куди воно йдеться, то вже де ж тоді! (А. Головко); Неха́й (хай) він (вона́, воно́ і т. ін.) [собі́] тя́миться <�Неха́й (хай) йому́ (їй, їм) тя́миться> <�Неха́й (хай) ти тя́мишся> <�Неха́й (хай) ви тя́митесь> див. тя́митися; (2) Он (ось) [воно́] як (розм. я́кечки) – уживається для вираження подиву, захоплення або іронічного ставлення до чого-небудь. – Он воно як! Це дивне діло! Признаться, де вже я не був – Такого діла я не чув (Л. Глібов); – Ніякого наказу .. я не одержував .. – Ах, он як! Розумію. До речі, в штабі це також передбачали (О. Довженко); Чоловік роззявив від подиву рота і стояв так кілька секунд, потім .. блаженно закректав і .. сказав Дорошеві: – Ось воно якечки (Григорій Тютюнник); – Он як! – похопився редактор, нашорошивши вуха (О. Бердник); (3) Он (от, ось) воно́ що! – уживається для вираження сильного здивування з якого-небудь приводу, захоплення чимось або здогаду про що-небудь. – Еге, так от воно що! Тут догадався дід, що чортяка та закохався у відьму (М. Старицький); Ось воно що! Недавно була корчма, а тепер школа (М. Коцюбинський); Ах, он воно що, значить, її веселі, язикаті сусідки вважають за потрібне піклуватися про неї? Вже, мабуть, добре почесали язики і в кімнатах гуртожитку, і на фабриці (В. Собко); (4) Ото́ж-то (ото́ж-бо, то ж то, то́ж-бо) й воно́ (є) – уживається для вираження підтвердження або наголошення на очевидності, істинності чогось перев. з відтінком повчальності, докору і т. ін. [Пастух:] Що дешевше, лід чи кришталь? [Служебка:] Та відомо, що лід. [Пастух:] Отож-то й є! (Леся Українка); Курлов свердлив його таким божевільно спокійним поглядом, що Уповайченков не витримав і нахилив голову.…