відчувати[відчува́ти]

відчува́ти - а ю, - а єш, недок. , відч у ти, - у ю, - у єш, док. , перех. 1》 також із спол. як, що та ін . || неперех. Мати здатність сприймати щось, реагувати на щось. 2》 Переживати якесь почуття. || у сполуч. із сл. себе. Почуватися. 3》 також зі спол. як, що та ін . Сприймати інтуїцією, чуттям що-небудь. || Чуттям угадувати; здогадуватися. 4》 також із спол. як, що та ін . Розуміти, усвідомлювати що-небудь.

ВІДЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. що. Сприймати органами чуття. Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (М. Коцюбинський); Приємно відчувати запах прілого листя і соснової смоли (С. Чорнобривець); На солонцях рослини майже завжди відчувають гостру нестачу води (з наук.-попул. літ.); Як же ті віжки на спинах відчули розбурхані коні, Кидатись стали туди і сюди (М. Зеров); // без дод. Мати здатність сприймати щось, реагувати на щось. Наші очі визивно зустрілися, було замало світла, щоб бачити їх вираз, але я відчував (У. Самчук); Потрібний був довгий шлях розвитку живої природи, щоб прийти до матерії, яка відчуває і мислить (з навч. літ.). 2. що. Переживати якесь почуття. Чим глибше в степ, – хмурнішають криничани, гостріше відчувають свою бездомність (О. Гончар); Завжди відчував [хлопець] на цій горі особливе піднесення (Валерій Шевчук); Хлопці не відчули особливого страху, бачачи труп (І. Франко); Я відчув щастя, я відчув гордість за свій народ (М. Рильський). 3. що. Сприймати інтуїцією, чуттям що-небудь. [Острожин:] Літератор наших часів мусить відчувати на собі всі підвищення і пониження температури громадського організму (Леся Українка); Матроси не бачили берегів, але відчували їх близькість (В. Кучер); Якби ти знав! Та се знання предавнє Відчути треба, серцем зрозуміть. Що темне для ума, для серця ясне й явне (І. Франко); Вони .. так нічого одне одному не сказали, тільки відчули, що полюбились навіки (С. Скляренко); Я відчула волю твою всесильну; Я вступаю, Боже, в царство твоє (В. Стус); * Образно. Хотів знайти хоч якесь опертя, за щось зачепитися чи принаймні відчути під собою землю, але й цього не було мені дано (Валерій Шевчук); // Чуттям угадувати; здогадуватися. І з тим більшою увагою звернули вони очі, коли побачили або скоріше – духом відчули, що прибуває їм до помочи [на допомогу] нова сила в козаччині (М. Грушевський); Ілько не знав нічого. Відчував, що задумали щось лихе, що всі були стурбовані (А. Головко); Втішала матір попервах. Але й сама вже відчувала: щось правди є в її словах (Л. Костенко); Мабуть, відчувши його думки, Катерина замислено, вдумливо сказала: – Ольга вас любить (О. Копиленко). 4. що і без прям. дод. Розуміти, усвідомлювати що-небудь. Вони обоє відчували однаково, що Семениха не втерпить та й стане йому дорікати (Л. Мартович); З її плачу він відчув, що всяка розрада тут марна (Леся Українка); Він мав великий досвід роботи в експедиціях і відразу відчув, що тут щось не те (Л. Дмитерко). (1) Відчува́ти / відчу́ти себе́ ким, як – вважати себе ким-, чим-небудь або почувати себе якимсь чином. Людина відчуває себе господарем всієї землі, а не одного якогось її клаптика (з навч. літ.); Маючи таких сусідів, криничани одразу відчули себе в Каховці певніше (О. Гончар); Ще трохи краще край Господніх брам людська душа себе відчути може (В. Стус); (2) Відчува́ти (ма́ти) потре́бу в чому – зазнавати нестачі чого-небудь, потребувати чогось. Макар Іванович .. брехав, що купив їх [брошури] тільки задля їх дешевини, маючи потребу в папері для обгортання снідання своїм дітям-школярам (М. Коцюбинський); Каховські вільготи, про які чув хлопець, малювались йому, як необмежені вільності, в яких він уже відчував туманну потребу і якими найбільше вабила його Каховка (О. Гончар); (3) Відчува́ти / відчу́ти себе́ люди́ною – відчувати свою людську гідність. Хіба то зрада, що їй далеко цікавіше з іншими, що з ними вона відчуває себе людиною, живою жінкою, а з ним – невдалою дружиною? (О. Іваненко); Треба тільки поводитися з ним лагідно, душевно, щоб він відчув себе людиною (Б. Антоненко-Давидович); (4) Відчува́ти (чу́ти) / відчу́ти [за собо́ю] прови́ну – усвідомлювати свої помилки, негідність свого вчинку і т. ін. Потурайчин жартував і буцім сміявся з цієї справи, бо не чув за собою ніякої провини: все зробив, чого закон вимагає (Л. Мартович); Марина не пручалася, наче відчувала перед Андрієм провину, визначену неписаними законами людських взаємин (Л. Дмитерко); Марійка, наче відчувши свою провину, пильно ходила за ним (М. Івченко). ◇ (5) Відчува́ти (відчу́ти) пульс епо́хи – не відставати від нових вимог життя. Уявити собі повернення назад до літературного оточення в орденах і славі – це була найперша мрія. Нехай тоді спробує хто сказати, що вони [майор і капітан] не талановиті або не відчувають пульсу епохи, або скочуються до вульгарного примітивізму, – ого! (Ю. Яновський); Геніальність Б. Хмельницького проявилася в тому, що він не тільки зумів відчути пульс епохи, а й попри неймовірні складнощі довів важливу справу до кінця (з навч. літ.); (6) Відчува́ти [всіє́ю своє́ю] шкі́рою – добре розуміти що-небудь, повністю усвідомлювати щось. Це Аркадій Валеріанович відчуває всією своєю шкірою, на якій щоденно залишають десятки слідів мужицькі очі (М. Стельмах); Осліплий від люті Микола шкірою відчуває небезпеку, але ненависть ніби пришпилила його до порога (Г.…