кіт[кі́т]

кот а , ч. Свійська тварина родини котячих, що знищує мишей і щурів; самець кішки. Морськ и й кіт — скат родини хвостоколів.

КІТ, кота́, ч. Свійська тварина родини котячих; самець кішки. Василько тер мак і все поглядав то на двох сестричок, що бавились з котом, то на батька (М. Коцюбинський); В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити (О. Іваненко); Знадвору долинають чиїсь голоси, нявчання кота, якийсь хрускіт (С. Андрухович); * У порівн. Вони [діти], як коти, зiскакували додолу в довгих сорочках, наввипередки прямуючи в куток за скринею, далi вiд батька (Р. Андріяшик); // Дикий предок усіх сучасних котів. Дикий кіт їсть переважно мишей, хоч нерідко нападає на птахів, а також на молодих косуль й оленят (з наук.-попул. літ.); Лісовий кіт веде прихований спосіб життя, селиться поодинці (з навч. літ.); Предком усіх сучасних домашніх котів є африканський дикий кіт (із журн.). Гра́тися (гра́ти) в кота́ й ми́шку (ми́шки) (в кота́-ми́шку (-ми́шки)) <�Гра́тися (гра́ти) в кота́, в ми́шку (ми́шк…