лють[лю́ть]

-і, ж. 1》 Те саме, що лютування I. 2》 Почуття роздратування, злості, гніву. || на кого , до кого , проти кого . Таке почуття, спрямоване на кого-небудь. 3》 чого , яка . Надзвичайної сили вияв (про мороз, негоду тощо).

ЛЮТЬ, і, ж. 1 . Те саме, що лютува́ння ¹. Четверо запінених і охриплих від люті цепних псів вовчими стрибками наближалися до парубка (О. Донченко). 2. Почуття роздратування, злості, гніву. Духа ж поступу й науки Хочуть вбити ті падлюки; .. Та – нінащо вся їх лють, Хоч кров людську ллють і п'ють! (І. Франко); А кинеться ворог в люті, На мене піде війною – Я танки, із криці куті, Поставлю в полях стіною (Я. Шпорта); * Образно. Люто ґвалтують собаки .. Рветься і не може вискочить зовсім зубата лють з глибокої пащі (М. Коцюбинський); // на кого – що, до кого, проти кого. Таке почуття, спрямоване на кого-небудь. У такі хвилини занепаду й розгубленості в душі його ще з більшою силою бушувала лють на Шумейка (А. Шиян); Данько почував, як прокидається в ньому лють до пришельців (О. Гончар); І розбирає його лють на вітер, немов на живу, зловорожу істоту! Він лає його шалено, лає останніми словам…