мило[ми́ло]

ми́ло I -а, с. 1》 Тверда, напіврідка або рідка речовина – натрійні або калійні солі вищих жирних кислот; розчиняється у воді та вживається для миття і прання. || Піна, що утворюється з розчиненням цієї суміші у воді. || тільки мн. Про сорти цієї речовини. Соб а че (д и ке) м и ло розм. — те саме, що мильн я нка. 2》 перен. Біла піна поту. II Присл. до милий 1). || у знач. присудк. сл. , часто з інфін.

МИ́ЛО ¹ , а, с. 1 . Тверда, напіврідка або рідка речовина – суміш жирів та лугу, що добре розчиняється у воді й уживається для миття і прання. “І що там мити?” – подумала Христя, дивлячись, як і без того тендітні та білі руки натирав панич пахучим милом (Панас Мирний); Не мама її [сорочку] прала, а дівчата з фронтових пралень, а їм уже руки милом геть пороз'їдало... (О. Гончар); // Піна, що утворюється при розчиненні цієї суміші у воді. Хомині очі каламутні, як вода з милом (М. Коцюбинський); Він, ще й не втершися, ще мило на шиї та біля вух, схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту (А. Головко); // тільки мн. Про сорти цієї речовини. Свіжий, вільний, жвавий, ґречний, Він [ведмедик] ненавидить всі мила, Умивання – нову розкіш (Леся Українка); Всі мила – це не що інше, як лугові солі вищих жирних кислот (з наук.-попул. літ.). 2. перен. Біла піна поту. [Кирило:] Як сяду було н…