мити / помити[ми́ти / поми́ти]

ми́ти м и ю, м и єш, недок. , перех. 1》 також без додатка . Очищати від бруду водою, водою з милом або іншою рідиною. || розм. Прати (білизну, одяг і т. ін.). || Відділяти що-небудь від чогось промиванням, відокремлювати що-небудь у чистому вигляді; промивати. Мити золото . 2》 Обливати водою яку-небудь поверхню; обмивати (у 1 знач. ). || Робити мокрим, вологим; поливати.

МИ́ТИ, ми́ю, ми́єш, недок., кого, що. 1. також без прям. дод. Очищати від бруду водою, водою з милом або іншою рідиною. Скрізь порання: печуть [молодиці], варять, Вимітають, миють... (Т. Шевченко); В кухні на столі стояв потухлий уже самовар, а Зінька мила склянки, стоячи проти вікна (А. Головко); На подвір'ї, коли перед обідом Дьяконов стає мити руки, дітвора навперебій кидається зливати йому з кухля (О. Гончар); * Образно. Хто стане горілкою свій розум мить, той його ще гірше забруднить (прислів'я); // розм. Прати (білизну, одяг і т. ін.). Олександра пекла хліб, варила страву, мила сорочки дітям і не мала часу й спину розігнути (М. Коцюбинський); // Відділяти що-небудь від чогось промиванням, виділяти що-небудь у чистому вигляді; промивати. Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно У воду тільки плись, якраз пішло на дно, Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі (Є. Гребінка). 2. О…