ото[ото́]

ото́ част. , розм. 1》 вказ. Уживається для вказування на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. || Уживається для вказування на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. 2》 вказ. Уживається при підведенні підсумку до сказаного. 3》 вказ. Уживається в розповідях, описах для їх пожвавлення, надання безпосередності викладу, для вказування на повторюваність дії і т. ін. || у сполуч. з сл. раз. Уживається в знач. якось. 4》 вказ. Уживається з дієсл. наказ. сп. при спонуканні, заохоченні до чого-небудь, для висловлення поради, перестороги тощо. 5》 підсил. Уживається у сполученні з присл. часу, місця, причини, способу дії і т. ін. для їх уточнення, підсилення тощо. 6》 підсил. Уживається у вигукових реченнях для підсилення їх емоційного забарвлення. 7》 Уживається у знач. виг. для вираження подиву, невдоволення, досади і т. ін.

ОТО́, част., розм. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. – Йосипе! – одказав старий .. – Дивися: ото Бог... (Панас Мирний); Михайлик дивився, як зелені зірки дмуться та лупають перед давно сподіваним дощем. Яке наймення їм, він сливе не відав: ото-о є Віз Великий.., а то – Волосожар, а то – Чумацький шлях (О. Ільченко); Перехопивши серйозний погляд дочки, Яцуба з гордістю вказує капітанові на неї: – Ото моя медалістка і по навчанню перша, і квіти вирощує .. Ще й на інструменті грає! (О. Гончар); // Уживається при вказуванні на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. – Невже ото все неправда, що розказував дядько Филін? То це я тільки дурно настрахалась? – сказала Настя (І. Нечуй-Левицький); По паузі сказала [Христя] стиха: – Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають?…